Контролюємо безпеку дітей онлайн
Бути батьками підлітків – справжнє випробування. В пубертатному періоді на фоні фізіологічних та гормональних змін виникає чимало і психологічних – підлітку здається, що він найрозумніший, і всі навколо його недооцінюють і зневажають, виникає непереборне бажання щоразу здобувати нові висоти і все перевіряти на власному досвіді. Загострюються емоції і почуття, через ілюзію нерозуміння виникає почуття самотності та агресія, які зрештою і можуть стати причиною фатальних подій.
На даний час ще не до кінця досліджено як впливають гаджети на розумовий і емоційний розвиток дитини. Але вже є достатньо негативних моментів і ризиків. Найнебезпечніші - залежність від соцмереж і кібербулінг.
На сьогодні є цілком достатньо доступної інформації і про кібербулінг і про збереження конфіденційності як дитини, так і родини в цілому для запобігання будь яким негативним наслідкам. Проте, навіть функція "батьківський контроль" на гаджеті не дасть гарантії того, що дитина її не зможе обійти. Заборона завжди викликатиме спротив та інтерес, саме тому так важливо говорити що і чому може нести шкоду.
Необхідне обговорення і пояснення, що створення акаунту в будь-якій соціальні мережі це право і свобода, але одночасно з ними і відповідальність, яку доведеться нести за будь-які дії – викладання фото чи відео, спілкування, будь-який контент, який може завдати шкоду іншим.
Одночасно з тим батьки мають пам’ятати, що коли дитина звертається з проблемою чи переживанням про будь-яку активність в мережі, то потрібно шукати спільне вирішення проблеми, обговоривши всі деталі та нюанси загрози чи непорозуміння.
Останнім часом почастішало обговорення, "смертельних челенджів", які поширюються соцмережами і це лякає батьків, а часто діти про нього можуть і не знати. Небезпечні ігри, котрі мають на меті "полоскотати нерви" загадковістю та страхом, існували і раніше, звісно завдяки сучасним можливостям комунікації вони стали більш доступними, але глобально – не є чимось новим. Тому про цю проблему потрібно говорити, але не з метою залякати і тим самим підвищити інтерес, а з метою попередження негативних наслідків участі в таких "челенджах".
Визначальними причинами, які можуть призводити до суїциду є:
- конфлікти в різних сферах життя (у сім’ї, у групі однолітків, із педагогами);
- самотність, недовірливість;
- шкідливі звички;
- нав’язливі думки, тривожна фіксація на негативних аспектах минулих ситуацій;
Для попередження трагедії батькам варто звертати увагу на фактори, які сигналізують про кризу, задовго до прийнятого підлітком рішення, а саме:
- зміни в звичках, їжі або в сні,
- наркотична або алкогольна залежність,
- помітні і раптові особистісні зміни,
- примхливість або участь у ризикових, екстремальних діях,
- агресивність, реакції гніву, бунтівна поведінка,
- втеча з дому і від травмуючої ситуації,
- постійна нудьга, апатія
- труднощі з концентрацією уваги,
- погіршення успішності в навчанні,
- втрата інтересу до розваг,
- фокусування на темі смерті,
- колекціонування та дискутування інформації про методи вбивства,
- тема смерті або депресії в написаних рядках у творах, на сторінках соцмереж, цитування про це уривків художньої літератури,
- неприйняття похвал і нагород,
- наявність суїцидальних випадків в історії сім’ї,
- вербальні натяки.
На жаль, підлітки часто просто незадіяні – їм нікуди податись. Велика кількість вільного часу, з яким вони не знають що робити і змушує шукати "пригод". Живе, безпечне спілкування не можуть замінити ні дорогі гаджети, ні максимальне навантаження в навчальному чи виховному процесі.
Щоб налагодити довірливі стосунки з дітьми, фахівці рекомендують :
- Активно слухати
- Не критикувати, обговорюючи проблеми дитини
- Не давати порад, коли їх не просять
- Розповідати про свій життєвий досвід і досвід переживання смутку, злості, образ
- Не робити зауважень при сторонніх слухачах
- Підкреслювати потенціал, не акцентуючи увагу на помилках
- Вибачатися, коли помилився.
Що стосується обговорення трагічних новин, то почати розмову потрібно з того, що ви дізналися інформацію і розповісти, що ви відчуваєте. Нехай дитина проговорить свої думки з приводу подій.
Потрібно обговорити разом ризики небезпечного впливу через Інтернет, нагадати про важливі правила користування Інтернетом і соціальними мережами: не спілкуватися з незнайомцями й не повторювати дії, які пропонуються в мережі.
При цьому важливо довіряти власним дітям, співпрацювати з ними, не заперечувати їхні дії, не засуджувати, не знецінювати, не насміхатись. Спілкуватись на рівні, не забороняючи, а пояснюючи чому ті чи інші дії можуть завдати шкоди. У спілкуванні з дитиною важливо вміти бачити себе не з позиції старшого, позиції людини з досвідом, а з позиції людини, з якою дитині буде безпечно і комфортно, саме це і стане запорукою довірливих стосунків, які зможуть вберегти від трагедії. Також не потрібно боятися звернутись по фахову допомогу психологів, соціальних працівників чи педагогів в ситуації втрати контролю над ситуацією.
Як організувати навчання вдома: практичні поради для батьків
Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?
Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. А тому, діти потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
Рекомендації нижче складені на основі порад психологині С.Ройз.
Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті з дитиною і її почуттями, чесно говорять про те, що відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все «забив». Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, а в когось більше. Це індивідуально. Загалом на адаптацію дається до двох місяців. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
Якщо вам важко, зробіть вдих та видих і нагадайте собі: “Я не вчитель”. Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.
Практичні поради
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити робоче місце, де дитина виконуватиме завдання.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює вдома.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Підлітки втомлюються десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити сайт або вайбер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це. Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Інколи дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, вмиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” у все нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику (якщо музика їх не відволікає). Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – скажімо, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Наприклад, дитина займається своїми справами, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідай за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.
Кілька рекомендацій щодо навчання підлітків
Якщо вашій дитині від 11 до 15 років, то ця інформація для вас.
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація.
Дитина в цей час стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.
Ще Лев Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.
1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір дорослим. Якщо мама ще й починає керувати навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо вдома. І це буде геніально – якщо ми сідаємо або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.
Рекомендації щодо навчання учнів старшої школи
Учні старшої школи націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли вийдемо з карантину, буде потрібна допомога психолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребують корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.
Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.
Неуважні діти і дистанційне навчання
У період карантину діти змушені залишатися вдома і вчитися дистанційно. Батькам буває важко змусити дітей вчитися. Особливі труднощі відчувають батьки дітей з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) або просто занадто непосидючих дітей. Їм тепер доводиться не тільки виконувати роботу по дому і проводити час з дитиною, а й допомагати їй у навчанні.
Якщо ви перебуваєте в подібній ситуації і змушені поєднувати ролі домогосподарки, няні і вчителя для дитини, вам можуть допомогти наступні поради.
- Складіть щоденний розклад для дитини. Роздрукуйте його і повісьте так, щоб дитина постійно могла його бачити. Дайте дитині годинник, щоб вона могла стежити за часом. Це організує її і допоможе дотримуватися розкладу.
- Розклад має включати в себе перерви для фізичних вправ. Після таких перерв дитина краще концентрується на навчанні й менше відволікається.
- Зосередьтеся на виконанні навчальних завдань, а не на тому, щоб проводити за навчанням певну кількість часу. Поставте дитині мету: розв'язати всі приклади в параграфі або прочитати 10 сторінок книги. Не змушуйте дитину проводити за підручниками певну кількість часу. Коли ви поставите їй конкретну навчальну мету, вона буде більш мотивованою: якщо вона зробить все завдання швидше, вона зможе пограти або зайнятися чимось цікавим.
- Переконайтеся в тому, що дитина спить достатньо часу. Слідкуйте не тільки за тривалістю сну, але і контролюйте час, коли вона лягає спати і прокидається. Дитина повинна прокидатися в один і той же час - тоді ввечері вона буде втомлюватися і раніше лягати спати. Не варто змушувати дитину спати вдень - це порушить цикли її сну.
- Якщо ви привчите дитину прокидатися в один і той же час - вона не буде страждати від безсоння. Дитина не повинна нічим займатися, лежачи в ліжку перед сном (винятком може бути тільки читання). Ні в якому разі не можна дозволяти їй користуватися смартфоном у ліжку. Тримайте всі мобільні телефони та зарядні пристрої в іншій кімнаті.
- Якщо дитина погано поводиться, ви повинні встановити для неї швидкі і чіткі наслідки. Покарання має бути не надто суворим і недовгим: наприклад, ви можете заборонити дитині користуватися мобільним телефоном протягом години, максимум - до кінця дня.
- Переконайтеся, що у дитини є постійне місце для навчання. Виділіть їй стіл або парту. Дайте дитині все приладдя, необхідне їй для навчання. Це сформує у дитини корисну звичку. Якщо вона звикне вчити уроки в одному і тому ж місці, у неї виникне менше труднощів з навчанням, оскільки середовище буде для неї знайомим, її будуть оточувати одні й ті ж звуки. Це один з ключових принципів теорії навчання.
- Позитивне підкріплення добре допомагає мотивувати дитину. Якщо дитина самостійно виконує всі завдання, у якості винагороди можна купити їй іграшку, виділити більше часу на ігри або дати певні інші привілеї.
Виконувати роль вчителя для дитини під час карантину - непросте завдання. Дотримуйтесь зазначених рекомендацій - і ви зможете впоратися з нею якнайкраще.
Заохочення і покарання - основні виховні засоби
Сімейне виховання досить часто супроводжується покараннями. Враховуючи дитячу психологію, покаранням для дитини може бути, наприклад, суворий погляд або жест, заборона займатись у даний момент улюбленою справою, відмова від спілкування з дитиною, прилюдне (у рамках сім`ї або кола друзів) винесення засудження дитячим діям і вчинкам, ізоляція від оточуючих, тілесні покарання.
Застосування покарання, як методу корекції, висуває певні вимоги до батьків. Вони мають добре знати дитину, розуміти її психологію та вікові особливості. При зверненні до покарання, необхідно пам`ятати, що це, головним чином, допоміжний метод виховання. Серед перерахованих вище видів покарання ні в якому разі не можна допускати прилюдного осуду та тілесних покарань, які сприймаються дитиною (і це цілком логічно) як образа, приниження її гідності. Позитивних результатів від таких покарань чекати не доводиться. Вони викликають лише злість, замкненість, грубість, ненависть до батьків, до інших людей. У ситуації, в якій дитина, по висловлюванню батьків, виявляє упертість, не підкоряється їх вимогам, не хоче визнавати їхню правоту і свої помилки, фізичне покарання створює ілюзію вирішення конфлікту: дитина, до цього довго впираючись, швидко підкоряється, просить пробачення, виявляє всі ознаки покірності і слухняності. Батькам у цих випадках невтямки, що підкоряється, просить прощення і т.п. не їхня дитина, що свідомість дитини, усі нормальні його зв'язки з зовнішнім світом порушені і його мовою з ними говорить інстинкт самозбереження, тваринна емоція страху.
Задамося питанням, що ж таке покарання. У голову відразу лізе спогад про отримані в дитинстві декілька ляпасів чи про домашній арешт за недбало надряпане домашнє завдання, або за витівку. Але, напевно, згадаються і друзі, для яких ляпаси були звичайною справою, оскільки сипалися праворуч і ліворуч, і ніяка "домашня в’язниця” не могла змусити їх акуратніше писати. Тому що покарання – це зовсім не дія з боку караючого, а те, що відбувається в дитині, яку карають. Те, що він при цьому переживає. З погляду психології це добре усім відоме неприємне почуття сорому і приниження, від якого хочеться якомога швидше позбутися і ніколи більш не переживати. Якщо ми караємо дитину через власну нетерплячість чи поганий настрій, а також через приступи злості, що находять на нас, то своє самопочуття ми трохи поліпшуємо, але з виховної точки зору наша поведінка не тільки розходиться з метою, але і приносить шкоду. Дитина хвилину страждає, можливо, й плаче, просить пробачення, але в його розуміння справедливості це не входить, і він не відчуває за собою потрібного почуття провини, немає і полегшення, немає уроку на майбутнє.
Покарання має бути об`активним, справедливим, усвідомлюватись дитиною. Саме тому, виносячи те чи інше покарання, батьки мають пояснити в доступній і зрозумілій для дитини формі, за що її карають, і переконати, що таке покарання є справедливим. Надто суворе покарання дитина сприймає як несправедливе, протестуючи проти нього. У такому випадку вся увага концентрується саме на цій несправедливості, а не на тих діях, за які винесено покарання, тобто його застосування не досягає своєї мети. Надто м`яке покарання сприймається як потурання, викликаючи зверхнє ставлення до порушень порядку й дисципліни, спричинює формування у дитини почуття безкарності, нехтування думкою батьків тощо.
Заохочення як виховний засіб більш діюче. Якщо покарання лише зупиняє погані вчинки, то заохочення орієнтує на гарні і закріплює їх. Під заохоченням не можна розуміти цукерки, футбольний м'яч чи велосипед за шкільні успіхи. Краща нагорода для дитини – свідомість того, що він приніс радість улюбленим людям, а подарунок у додачу лише символізує це. Там, де символ стає головним і самоцільнім, де лише він змушує дитину добре поводитися, – у сім’ї щось негаразд.
Якщо за будь-яку помилку дитина чекає покарання і нічого більше, то вона не навчиться правильного поводитися. Крім того, вона буде боятися того, хто карає, прагнути обдурити його, щоб уникнути покарання. Ніякі докори і покарання не зроблять школу приємнішою для менш обдарованої дитини. Але якщо за кожен маленький успіх хвалити і підбадьорювати її, з'явиться надія, що вона буде працювати з задоволенням і повною віддачею.
Заохочення і покарання – основні виховні засоби. Це означає, що з їхньою допомогою ми досягаємо визначеної виховної мети. Ціль покарання, таким чином, не потопити грішника, а врятувати і витягнути! Спосіб для цього – пробачення!
Пробачення – це не нагорода, а звільнення від напруги провини, очікуваного чи вже отриманого покарання. Це по суті примирення. Як будь-яке звільнення, прощення народжує добрі почуття до визволителя. Тільки тоді дитина буде любити караючого батька чи матір і переживати нові провини як прагнення виправитися, помиритися, добре поводитися надалі. Але і тут варто уникати крайностей. Ніколи нічого не прощати означає байдужу, нелюдську, антипедагогічну поведінку. Вона лише поглибить прірву між вихователем і дитиною. Але завжди охоче прощати всіх – значить втратити авторитет і можливість впливати на дитину. Так що і тут розсудливість і розуміння індивідуальних якостей дитини будуть служити нам кращим орієнтиром.
Виносячи заохочення, батьки повинні уважно стежити за тим, як дитина реагує на них, щоб уникнути виникнення пихатості. Навпаки, якщо у дитини з якихось причин сформувалась занижена самооцінка, якщо вона докладає зусиль, але в неї не все виходить так як треба, можна іноді відійти від об`активності: заохотити дитину, навіть якщо вона в цілому цього не заслуговує. Фактично це буде заохочення не результатів діяльності, а ставлення до неї, заохочення старанності, відповідальності, настирності, бажання виконати доручене.
Заохочення треба застосовувати обережно, вдумливо, всебічно враховуючи можливий ефект. Його необхідно поєднувати з вихованням у дитини почуття відповідальності, вмінням критично оцінювати зроблене, з тим, щоб задоволення від досягнутого викликало не просто самозадоволення і гордість, а бажання досягти нових, ще значніших успіхів.
Важливою умовою розвитку самостимуляції у використанні заохочень і покарань є дотримання міри. Важко навіть сказати, що більш шкідливо у вихованні: захвалювання, зловживання, заохоченням чи навпроти, покарання по всякому приводу. На відміну від таких форм непрямої вимоги, як схвалення й осуд, що є повсякденними, рядовими впливами на дітей, заохочення і покарання як засіб корекції повинні використовуватися значно рідше. Можна сказати, що ефект застосування заохочень і покарань пропорційний частоті їхнього використання. Тільки в тих випадках, коли необхідність заохочення чи покарання жорстко і недвозначно диктується конкретною ситуацією, треба до них звертатись.
На питання, як правильно розподіляти покарання і заохочення, не можна дати точної відповіді. Виховна проблема полягає тут не в кількості, а у відношенні дитини до караючого і до того, що заохочує. Це глибоко особиста, індивідуальна справа батьків і дитини, у ній сфокусовано усе, що їх зв'язує і зближає. Важливо, як формувалися їхні взаємини, наскільки вони емоційно близькі один одному! Щоб покарання вплинуло, дитина повинна пережити почуття провини. Їй треба усвідомити, що вона деяким чином порушила хороші взаємини з батьками чи іншими людьми. Без цього почуття покарання усього лише відкритий акт насильства, безглузде дратування, або даремна витрата енергії. Воно не є вихованням. Тим самим є і справа із заохоченням. Нагорода – це аж ніяк не те за що ми її як правило вважаємо, а те, що сприймається дитиною як заохочення, задоволення від того, що її люблять і симпатизують їй. Зрозуміло, подібне почуття хочеться довше стримувати і частіше переживати в майбутньому.
Як мотивувати дитину до навчання під час карантину
Перебуваючи вдома на карантині, діти сприймають його як канікули. Це сприяє розслабленню і бажанню розважатися, та аж ніяк не вчитися. Проте, навіть за таких умов навчання, необхідно продовжувати, щоб потім не виникло суттєвих труднощів у «наздоганянні» навчального матеріалу. Як же мотивувати дитину до навчання під час карантину?
Ось низка рекомендацій Аліни Оверченко, кандидата психологічних наук, практичного психолога, які можуть стати вам у нагоді:
1. Стимулюйте дитину до навчання, керуючись її мотивами навчальної діяльності. Мотив – це внутрішня спонука до активності, покликана задовiльнити певну потребу. Існують різні мотиви навчальної діяльності:
-
пізнавальний
-
утилітарний
-
соціальний
-
професійний
-
мотив страху покарання
-
мотив престижу.
Найкращим мотивом навчальної діяльності є пізнавальний, при якому дитина навчається тому, що їй цікаво пізнавати дійсність і отримувати задоволення від своїх інтелектуальних зусиль. Таких дітей не потрібно стимулювати до навчання, для них воно є природнім, як невід’ємна і приємна частина їхнього життя. Такi люди охоче займаються самоосвітою, як під час навчання, так і впродовж усього життя. Та, на жаль, пізнавальний мотив навчання зустрічається нечасто.
За утилітарного мотиву дитина навчається тому, що розраховує отримати від цього певну вигоду. Якщо це стосується вашої дитини, ви можете стимулювати її до навчання під час карантину, надаючи їй натомість певні блага, які мають для неї важливе значення, які задовiльняють її потреби. А потреби, як і мотиви, теж бувають різні. Уважні батьки знають усі потреби, які мають їхні діти. Якщо ви з цим ще не розібралися, то саме час. Випишіть усі потреби, які на даний час має ваша дитина. Їх потрібно виписати, а не просто обдумати, для того, щоб згадати та взяти до уваги їх усі, а також краще усвідомити. Адже саме на них ви й будете робити акцент, стимулюючи свою дитину до навчання, як під час карантину, так і в подальшому. Зверніть увагу, що мова йде не про базові людські потреби: в їжі, відпочинку тощо. Говориться про потреби, які пов’язані з інтересом: перегляд мультфільмів або фільмів, відеоігри, нові іграшки чи модний одяг, похід або поїздка в цікаве для дитини місце тощо. Або ж можна розробити цілу систему заохочень. Наприклад: почитав параграф – отримав перегляд мультфільма; виконав вправу – можеш пограти у відеогру. Та пам’ятайте: Білл Гейтс, Стів Джобс, а також інші керівники технологічних компаній суттєво обмежували доступ своїх дітей до комп’ютерів без навчальної потреби.
Офтальмологи стверджують, що перебування дитини перед монітором і телевізором не може перевищувати 45-60 хв на день, але бажано ділити цей час на два періоди.
Із дво- та трирічного річного віку дітям дозволяється давати телефон або планшет лише на 5-10 хв на день, із 4 років цей час можна збільшити до 15-20 хв, у 5-6 років — 30-40 хв. Починаючи від 6 років — до 1 години з перервами.
Соціальний мотив навчання відображається у почутті обов’язку дитини чи в переконанні, що так добре, як вона, це завдання не виконає ніхто. Якщо ваша дитина має цей мотив, можна піти на хитрість, попросивши пояснити вам її навчальний матеріал, у якому ви не розбираєтесь. Та перед цим дитині самій потрібно буде його вивчити.
Такі діти особливо чутливі до похвали. Тож хваліть дитину за кожне виконане завдання і за відповідальність, із якою вона навчається навіть під час карантину. Зауважуйте також, що вчителі сподiваються, що вона буде сумлінно виконувати завдання.
Професійний мотив навчання, яким можуть керуватися учні переважно старших класів, а також студенти, полягає у тому, що людина навчається задля свого успішного професійного майбутнього, адже здобуті знання планує використовувати в професійній діяльності.
Тож для дітей, які мають цей мотив навчання, підійдуть заохочувальні фрази типу: «Незважаючи на карантин, ти маєш продовжувати заняття, щоб стати хорошим професіоналом», «Сідай за навчання, адже тобі потрібно добре здати ЗНО, щоб піти навчатися далі туди, куди ти хочеш» і т. ін.
Деякі діти навчаються через страх покарання за неуспішність. Це найгірший із мотивів, адже вiн є гарним підґрунтям для розвитку страху перед новими починаннями та ризикованими кроками в дорослому житті, які могли б привести до успіху.
Якщо людина орієнтована на успіх, вона не відчуває суттєвого страху перед невдачею, а якщо на уникнення невдачі, то буде сумніватися, коливатися при прийнятті рішення. Тому краще замінити цей мотив хоча б на утилітарний.
Продовжуючи приклад із ґаджетами, можна замiнити слова: «Якщо ти не прочитаєш оповідання, то не будеш грати в комп’ютерну гру» на такі: «Якщо ти прочитаєш оповідання, то зможеш пограти в комп’ютерну гру». Саме таким простим перефразуванням мотив страху зміниться на мотив вигоди.
Ознакою мотиву престижу в навчанні є те, що дитина, гарно навчаючись, намагається завдяки цьому посісти певне місце в класі та школі загалом, отримати авторитет в очах учнів і вчителів.
Якщо ви впізнаєте в цьому свою дитину, тодi під час карантину стимулюйте її до навчання, періодично повторюючи фрази накшталт: «Усі так не хочуть навчатися під час карантину, а ти прийдеш до школи з найкращими знаннями» тощо.
2. Стимулюйте дитину до навчання, показуючи власний приклад.
Наразі на карантині знаходяться не лише діти, але й батьки. Тож точно так само, як ваша дитина має продовжувати навчання під час карантину, ви маєте продовжувати свою роботу за тим же графіком і розпорядком.
Якщо батьки замість того, щоб активно працювати, знаходячись на карантині, будуть лежати на дивані й дивитися телевізор, просиджувати в ґаджетах, теревенити по телефону, те саме захочуть робити й діти. І це буде справедливо!
Якщо ви хочете, щоб ваша дитина продовжувала навчання під час карантину, а не била байдики, продовжуйте вдома свою професійну роботу. З ранку й до вечора в домі має бути створена атмосфера активної діяльності (професійної і навчальної).
3. Продовжуючи попередню рекомендацію, варто створити розпорядок дня на час карантину. Дорослі та діти мають прокидатися у звичний «докарантинний» час, робити зарядку, снідати та приступати до виконання своїх навчальних і професійних обов’язків, інтенсивність яких зменшується з наближенням вечора, та лягати спати також у звичний час.
Навчання під час карантину має відбуватися у вранішні години, коли організм дитини найбільш підготовлений до інтелектуальної роботи. Як показує практика, найбільшу проблему під час карантинного навчання складає читання. Якщо завдання із математики або мови дитина може виконати відносно швидко, то читання великих обсягів матеріалу викликає у дитини протест, як внутрішній, так і зовнішній. Задля вирішення цієї проблеми на допомогу знову поспішає особистий приклад. Сучасні діти не читають тому, що сучасні батьки не читають.
Якщо в домі немає книг, якщо дитина ніколи не бачила своїх батьків із книжкою в руках, як їй зрозуміти, для чого потрібно читати? Ви можете взяти якусь книгу, пов’язану з вашою професійною діяльністю, сісти поруч із дитиною і читати. Або ж читати її книгу разом із нею.
Можна попросити дитину почитати вголос, обговорюючи, аналізуючи прочитане. Це сприяє не тільки карантинному навчанню, але й емоційному зближенню, якого, нажаль, так часто не вистачає дітям і батькам.
4. Спробуйте побути у ролі вчителя. Ця рекомендація підійде в тому випадку, якщо на карантині ви не займаєтеся професійною діяльністю (ви не маєте роботи чи ваша професія того не потребує).
Скажімо, ви можете розробити для дитини наочний матеріал: знайдіть і роздрукуйте зображення історичних персонажів, біографію яких дитина має вивчити під час карантину, підберіть документальні чи художні відео про життя цих людей, про історичні події, в яких вони фігурували, та перегляньте все це разом із дитиною. Якщо дитина має вивчити вірш, зробіть це разом із нею (можна на швидкість). Коли вам дозволяють знання, уміння, навички, продемонструйте дитині, як діє закон фізики, який вона в даний час вивчає.
Можливо, в вас відкриється несподіваний талант до вчителювання або ви усвідомите, як багато робить вчитель задля розвитку дітей.
Мотивувати до діяльності доводиться не лише дітей. Дуже часто нам, дорослим, також потрібна мотивація. Якщо вам цікаво як це зробити, пропонуємо переглянути відео за посиланням нижче.
https://www.youtube.com/watch?v=dPjmpL8WGAQ#action=share